2.2 Оцінка природних рекреаційних ресурсів
2.2.1 Загальні питання рекреаційної оцінки
Рекреаційній оцінці підлягають території,
які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів
можуть розглядатися як потенційні ресурси рекреації та лікування. При
цьому враховується, що рекреаційна придатність природних і антропогенних
ландшафтів проявляється стосовно лише окремих видів відпочинку (пішохідний
туризм, альпінізм, риболовля, бальнеолікування тощо).
Більшість
видів відпочинку потребують певного сполучення властивостей природного
середовища:
Для
пішохідного туризму – природні та культурні ландшафти і об’єкти культури, яким
властиві певні естетичні, пізнавальні та виховні якості; пішохідна доступність
або прохідність території з найціннішими та важливими об’єктами; можливість
улаштування привалів і ночівель із джерелами питної води; певні кліматичні
умови.
Для
пляжно-купального відпочинку – акваторії, придатні для купання, пляжі або
трав'янисті луки, певна температура повітря.
Характер
сполучення ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають
можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території. У той
же час одна й та ж територія може розглядатися як потенційні ресурси для різних
видів відпочинку, які здійснюються окремо, послідовно або в комбінації.
Питання
про надання переваги окремим видам відпочинку або їх сполученням вирішується,
виходячи із технологічної сумісності окремих видів відпочинку та цінності
ресурсів для кожного з них.
Для
визначення рекреаційних ресурсів встановлюються:
-
Кліматичні умови для окремих, наймасовіших видів
відпочинку або їх груп з однаковими вимогами до клімату;
-
Природні та антропогенні ландшафти, придатні за
естетичними та гігієнічними якостями для рекреації;
-
Лікувальні ресурси (мінеральні джерела, грязі, торфи) і
можливий профіль їх використання відповідно до рекомендацій курортологічних
закладів.
Як
потенційні рекреаційні ресурси слід розглядати території альтернативного
значення (малоцінні сільгоспугіддя, землі, які не використовуються та порушені
тощо), які можуть набути рекреаційних властивостей після відповідних
перетворень ландшафтів.
Технологічна вибірковість ландшафтів.
Внаслідок різниці технології проведення рекреаційних заходів за різних видів
відпочинку, ландшафти зазвичай використовуються частково (окремі ділянки), а
значна їх частина залишається не використаною завдяки недоступності або низьким
естетичним якостям. Тому вибірковість одного і того ж ландшафту для певних
видів відпочинку є різною. Відносна або абсолютна величина угідь, що
відповідають технології певного виду відпочинку, є показником його
технологічної вибірковості (ПТВ).
У
залежності від розмірів території, яка проектується ПТВ може бути виражений як
площа угідь, так і відносних величинах (відсотки, частках від площі ландшафту).
При
визначенні ПТВ слід виходити з того, що окремі ландшафти характеризуються
тільки їм притаманними співвідношеннями площі угідь з різними властивостями
(лукові, лісові галявини, хащі, чагарники, урвища, скелі, водойми різної глибини
і доступності). Питома вага або площа цих угідь визначаються як природними
властивостями ландшафту, так і характером антропогенних змін. Отже, величина
ПТВ у певних межах залежить від цілеспрямованого формування або перетворення
ландшафту.
При
визначенні технологічної вибірковості слід враховувати, що кожний вид
відпочинку являє собою систему занять, пов’язаних з певними властивостями
природного середовища.
Між
заняттями, які характерні для певних видів відпочинку, існують співвідношення
за витратами часу, які можуть змінюватися лише обмежено. Тому за дефіциту угідь
для одних занять і надлишку для інших (один вид відпочинку) фактичне
використання угідь буде лімітуватися розмірами першого. В іншому разі можна
говорити про якісні зміни виду відпочинку. Враховуючи ці взаємозв’язки, сумарну
величину ПТВ, складних і комбінованих видів відпочинку рекомендується приймати
пропорційно ПТВ лімітуючи угідь.
Остаточні
результати визначення технологічної вибірковості ландшафтів зводяться у
таблицю, або подаються у вигляді серії картосхем, що відображають можливу
вибірковість ландшафтів при різних видах відпочинку, а також складається
перелік необхідних заходів щодо перетворення ландшафтів, які сприяють бажаній
зміні ПТВ.
При оцінюванні
території для стаціонарного відпочинку послідовно оцінюються такі показники, як
клімат, рослинність, водойми, рельєф, а також культурні об'єкти.
Клімат.
Найкращий - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяця: тепле літо і
помірно холодна зима з стійким сніговим покривом або спекотне тривале літо і
коротка тепла зима без стійкого снігового покриву. Добрий - сприятливі
кліматичні умови протягом 7-9 місяців: спекотне і сухе літо і м'яка зима зі
стійким сніговим покривом. Задовільний - сприятливі кліматичні умови протягом
3-6,5 місяця: прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом
або спекотне засушливе літо і сувора зима. Поганий - сприятливі кліматичні
умови менше 3 місяців: спекотне засушливе літо і нестійка зима з незначним
сніговим покривом або без нього. Дуже поганий - сприятливі кліматичні умови
протягом 1-2 місяців: коротке прохолодне літо і тривала зима або спекотне літо
і безсніжна зима.
Лісова
рослинність. Найкращі сухі соснові, широколистяні,
хвойно-широколистяні ліси, а також змішані з домішками субтропічних видів.
Добра - сухі темнохвойні листяні, кедрові, дрібнолисті ліси. Задовільна -
частково заболочені темнохвойні, листяні і змішані ліси. Погана -притундрові
березові рідколісся, далекосхідні листяні ліси в поєднані з болотними
угрупованнями. Дуже погана -заболочені ліси, арктичні і гірські лісотундри,
ліси по болотах і невеликі лісові масиви серед лісогосподарських угідь.
Водойми.
Найкращі - теплі моря з температурою води вище +І7°С протягом 3-4 місяців.
Добрі - теплі озера, водосховища, крупні ріки і прохолодні моря з температурою
води близько 16°С протягом 2-3 місяців. Задовільні -прохолодні озера,
водосховища, річки і холодні моря. Погані -теплі малі ріки, прохолодні великі
ріки, холодні озера і водосховища. Вельми погані - холодні водойми і прохолодні
малі ріки з температурою води нижче +12°С.
Рельєф.
Найкращий - гірський (до висоти 2000
м над рівнем моря), передгірський, пересічний:
пагорбово-грядовий, ерозійно-розчленований. Добрий - сходинково пересічний,
ерозійно-розчленований. Задовільний - пагорбовий, слабо пересічний. Поганий -
площинно-пагорбовий. Вельми поганий - площинний і гірський (важкодоступні
місцевості).
2.2.2 Рекреаційна оцінка кліматичних умов
Клімат є одним
з провідних ресурсів, що зумовлює просторову організацію відпочинку. Сприятлива
дія клімату на здоров'я людини важлива для організації всіх видів рекреаційної
діяльності, тому потрібно визначити, поряд з біокліматичними показниками,
класифікацію сприятливих типів погод та періодів для організації різних видів
рекреаційних занять.
Найбільший
вплив клімату виявляється через реакцію людини на погоду, тобто на комплекс
геофізичних (освітленість, тривалість світлової частини доби, сумарна сонячна
та ультрафіолетова радіація, прозорість повітря) і метеорологічних елементів
(температура повітря, його вологість, швидкість вітру, хмарність і т.п.).
Звичайно, при
різних видах сезонної рекреаційної діяльності, а також при кліматотерапії
оцінка ступеня сприятливості однієї і тієї ж погоди для організму людини
неоднакова.
Для подальшого
розширення і уточнення знань про кліматичні ресурси дуже важливо визначити
вплив метеорологічних і геофізичних факторів на організм людини. Класифікації
погод за рекреаційною придатністю присвячено досить багато праць, де
використано різні підходи та чинники впливу.
Так, П.Царфіс
розробив класифікацію погод за 8 класами комфортності, І.Кондор провів
фізіологічно-кліматичну типізацію погод холодної та теплої пори року залежно
від швидкості вітру, температури повітря при певній теплоізоляції одягу та
вивчив взаємозв'язок між температурою шкіри людини, її фізіологічним станом та
типом погоди. Б.Айзенштат описав радіаційний вплив різноманітних об'єктів на
тепловий стан людини. Здійснювались дослідження щодо виявлення впливу на стан
людини добових змін атмосферного тиску, коливань температури. Таким чином було
визначено показники сприятливих кліматичних умов для рекреаційних цілей,
основні параметри яких відображено в таблиці 1.2.
Значне
різноманіття кліматичних умов, що формуються в різноманітних природних зонах
(тайга, степ, пустеля, примор'я), слід розглядати як природні
курортно-рекреаційні фактори і використовувати їх для загартовування і
тренування організму людини, для профілактики і лікування. В межах крупних
природних зон за специфікою клімату виділяють приморські і континентальні,
гірські і рівнинні райони.
Гірські
райони характеризуються вертикальним розміщенням кліматичних поясів і
рослинності. Це обумовлює суттєву різноманітність відпочинку і великі
можливості терапії різних захворювань. В горах поряд із зниженням абсолютних
величин основних метеорологічних елементів зменшується їх міждобова мінливість.
Повітря вирізняється великою чистотою і прозорістю, а також насиченістю
негативними іонами. Кількість годин сонячного сяйва, активність сонячної радіації
збільшуються, біологічна активність ультрафіолетової частини спектра зростає.
Таблиця
1.2
Параметри оптимальних кліматичних умов для рекреаційних цілей
|
Показники
|
Період
|
|
|
літній
|
зимовий
|
|
|
Середньодобова температура
повітря, °С
|
|
|
|
при швидкості вітру V = 0 - 1
м/сек.
|
+15 - +20
|
0 - -25
|
|
при швидкості вітру V = 2 - 3
м/сек.
|
+15 - +23
|
0 - -15
|
|
при швидкості вітру V = 4 - 5
м/сек.
|
+20 - +26
|
0 - -10
|
|
Швидкість вітру, м/сек.
|
До 5
|
До 5
|
|
Час отримання оптимальної дози
УФР, хв.
|
20-40
|
-
|
|
Період геліотерапії, днів
|
105-120
|
-
|
|
Тривалість купально-пляжного
періоду, днів
|
60-90
|
-
|
|
Товщина снігового покриву, см
|
-
|
10-40
|
|
Тривалість періоду для занять
зимовими видами спорту, днів
|
-
|
45-60
|
Зона тундри
характеризується збитковим зволоженням при недостатньому забезпеченні сонячним
теплом. Відсутність ультрафіолетових променів сонця протягом 7 місяців
холодного періоду може призводити до розвитку в організмі людини
ультрафіолетової недостатності. Типовими для даної зони є наявність вічної
мерзлоти і відсутність деревної рослинності. Переважаючий тип рельєфу - плоскі
приморські низини з болотами. За своїми природними умовами ця заболочена зона
мало придатна для розвитку курортів.
Зима
продовжується 5-6 місяців, холодна, хмарна. Починається в кінці жовтня - на
початку листопада, закінчується на початку квітня. На заході зони, яка відчуває
вплив Атлантики, переважає помірно і дуже морозна погода, з вітром. Далі на
схід зима стає суворою, без відлиг. Переважають сильно і суворо морозні погоди.
На побережжі Тихого океану зима знову стає теплішою, залишаючись, однак,
холодною (середня температура січня - 20°С).
Літом велика
тривалість світлої частини доби забезпечує достатнє надходження сонячного
тепла, але літні температури невисокі (7-13°С в липні), оскільки більша частина
тепла йде на танення мерзлого ґрунту і випаровування з поверхні ґрунту.
Починаючись в середині червня, літо триває 1,5-2 місяці. На більшій частині
зони воно прохолодне, помірно хмарне, з переважанням хмарних і дощових погод.
Проникнення холодного повітря може викликати зниження температури до 0°С.
Суворі кліматичні умови зони тундри вимагають систематичного загартовування
організму людини, що, крім тренування апарату терморегуляції, підвищує
стійкість організму до контрастних змін погоди, підвищує імовірність формування
метеопатичних реакцій. Необхідно також проводити профілактику і компенсовувати
ультрафіолетову недостатність.
В зоні
тайги достатня кількість тепла і вологи, триваліший, ніж в тундрі,
вегетаційний період сприяє розвитку деревної рослинності, в основному хвойної.
В рельєфі підвищення чергуються з низинами, поширені болота. Період
ультрафіолетової недостатності скорочується до 5-6 місяців, а літом протягом
1,5-2 місяців можлива сильна біологічна активність сонячної радіації. Річна
кількість опадів складає 500-600
мм .
Зима,
починаючись в кінці жовтня - на початку листопада, триває 5-5,5 місяця. На
заході зони зима помірно холодна, хмарна, завдяки частому проникненню теплих
повітряних мас з Атлантики і активній циклонічній діяльності. На сході зима
холодна, сонячна. Інтенсивне охолодження нижніх шарів повітря в умовах
малохмарної погоди приводить до утворення відомого Якутського полюсу холоду.
Найбільшу повторюваність мають погоди підвищеної морозності, переважно сонячні
і маловітряні. Це помітно знижує їх суворість в плані впливу на організм
людини. Континентальність клімату проявляється у стійкому режимі зимових погод.
На побережжі Тихого океану зима характеризується значною хмарністю і
снігопадами, північними вітрами, що приносять арктичне повітря.
Для зони змішаних
лісів помірного поясу характерні помірна сонячна радіація, нестійка
циркуляція атмосфери, переважання рівнинної поверхні і наявність великих
лісових масивів.
Зима помірно
холодна, переважно хмарна, з вітром, триває з середини листопада до початку березня.
В лісових масивах на відстані 60
м від їх початку швидкість вітру зменшується на 20-50%,
в глибині лісу - на 60-90%. Режим погоди мінливий, що неоднозначне впливає на
різні групи хворих. Для ослаблених людей з підвищеною чутливістю до змін погоди
і людей похилого віку це негативний фактор, який приводить до розвитку різного
роду метеопатичних реакцій. Для деяких хворих, а тим більше здорових людей
контрастність погоди може служити тренуючим кліматичним елементом, який
підвищує стійкість організму до несприятливого впливу зовнішнього середовища.
При проведенні геліотерапії в літній період слід враховувати, що інтенсивність
сонячної радіації в сосновому лісі складає 45% від радіації відкритого
простору, в листяному - 30%, в ялинковому- 25%.
В умовах лісових
масивів суттєво змінюється хімічний склад повітря, який залежить також від часу
доби, метеорологічних умов і структури порід дерев. Найактивнішим
постачальником кисню є тополя, 1
га її виділяє кисню в 49 разів більше, ніж 1 га ялинкових насаджень. Концентрація
вуглекислого газу у вільховому лісі складає 0,031%, у сосновому - 0,036%, в
буковому - 0,04%. Вона суттєво змінюється протягом доби. О 7й годині вміст
вуглекислого газу складає 100%, о 12й - 68%, о 18й - 59%, а о 24й годині -200%.
Біологічна активність різних порід дерев неоднакова, що необхідно враховувати
при підборі зелених насаджень для території курортів і зон відпочинку.
З початку
вересня до середини листопада активізується циклонічна діяльність,
спостерігається загальне погіршення погоди і підсилюється її мінливість.
Звичайним явищем у вересні стають нічні заморозки. До кінця осені переважають
вже морозні погоди, однак стійкий сніговий покрив рідко закріплюється відразу,
його утворенню передують кілька тимчасових.
Таким чином,
територія лісової зони може бути широко використана для кліматолікування
протягом усього року. Літом можливе проведення аеро- і геліотерапії із
застосуванням корегуючих вітрозахисних засобів, купання у водоймах. Зимою
погода сприятлива для піших і лижних прогулянок, сну на верандах у спальних
мішках.
Зона лісів
мусонного клімату помірних широт характеризується різким контрастом між
холодною сухою зимою і теплим вологим літом. У зв'язку з південним положенням
тут відмічається малий період УФ-недостатності (менше 2,5 місяця) і сильна
біологічна активність сонячних променів у теплий період (5-6 місяців). Річна
кількість опадів у межах 400-800
мм . У формуванні мусонної циркуляції помірних широт
велику роль відіграє термічний контраст -суша-море. Наявність останнього
обумовлює утворення сезонних центрів дії атмосфери.
Сонячна,
стійка і морозна зима триває з середини листопада до початку березня.
Середньомісячна температура січня - 15°С. Кількість годин сонячного сяйва
найбільша в році в порівнянні з іншими зонами (180-190 на місяць). Весна в зоні
мусонів порівняно холодна і затяжна через охолоджуючий вплив моря. Помітне
підсилення циклонічної діяльності над континентом викликає зростання кількості
осадів і хмарності.
Тепле літо,
іноді спекотне, але хмарне, сире і дощове, триває з початку травня до кінця
вересня. Часта повторюваність циклонів, розвиток хмарності і туману знижують
кількість годин сонячного сяйва до 30-40% від можливого. Термічний режим першої
половини літа порівняно низький, що пов'язано з впливом океану (танення льоду,
холодні течії). Найтеплішим місяцем є серпень (середньомісячна температура
20°С). Відносна вологість літом досягає річного максимуму, залишаючись навіть в
середині дня 85-90%. Значна повторюваність літом дощової і хмарної погоди
ускладнює умови кл їм атол і кування на курортах даної зони. Виникає
необхідність у створенні корегуючих засобів, які б дозволяли не переривати
проведення кліматолікувальних процедур. У приморських районах з липня по
вересень можливий купальний сезон. Температура води становить 18-25°С.
Осінь в зоні
мусонів суха і сонячна. У вересні - жовтні кількість годин сонячного сяйва
збільшується до 200 на місяць. Середньомісячна температура тримається вище
15°С. Тільки в листопаді можливий перехід температури через 0°С, Дощових днів
восени всього 2-3. Мінливість погодного режиму зменшується, але міждобова
мінливість метеорологічних елементів зростає. Осінній сезон сприятливий для
відпочинку і лікування.
Зона степів
- рівнини з висотою над рівнем моря 150-250 м , добре розвинутими ярами, річковими
долинами. Значна кількість годин сонячного сяйва (2200 на рік) і переважання
антициклонального режиму погод забезпечують тут можливість цілодобового
проведення кліматолікування в найоптимальніших умовах. За біологічною
активністю сонячної радіації степ належить до зони з малим періодом
УФ-недостатності і сильною біологічною активністю сонячної радіації в теплий
період року. Річна кількість опадів невелика (400 мм ). Нестача зволоження
служить причиною формування посух, в результаті чого в степових районах майже
відсутня деревна рослинність.
Зима помірно
хмарна, помірно морозна, з періодом стійких морозів до 70 днів за сезон, з
частими і сильними вітрами, малопотужним сніговим покривом. У степових районах
південного заходу Європи переважають погоди з відлигами і безморозні. До сходу
збільшується повторюваність помірно і значно морозних погод, переважно хмарних
і вітряних. На азіатській території зони переважають погоди підвищеної
морозності, сонячні і маловітряні. При сильних вітрах нерідкі заметілі, а в
малосніжні зими виникають чорні бурі, коли в повітря разом із снігом
піднімаються частинки ґрунту.
Весною
(березень-квітень) морозні погоди майже не спостерігаються. У травні
повторюваність безморозних сонячних погод вже досягає 20 днів із стійкістю 10 і
більше днів підряд. Поширеним явищем стають посухи, які нерідко супроводжуються
пиловими бурями.
Літо сонячне,
тепле і сухе, триває з середини травня до середини вересня. Опади складають
річний максимум, але випадають переважно у вигляді короткочасної грози, яка
мало зволожує фунт, але одночасно не заважає кліматолікувальному процесу. Кожне
друге-трете літо посушливе, з наявністю спекотних сухих вітрів (10-20 днів за
сезон) з максимальними температурами вище 35°С і відносною вологістю 10-25%.
Вся степова зона характеризується літом стійкістю і великою повторюваністю
сонячних погод з переважанням спекотних і сухих. В цих умовах, особливо при
відсутності вітру, виникає імовірність перегрівання організму. Сприятливі умови
для проведення аеро-, а тим більше геліотерапії, - ранкові години.
Великою
лікувально-профілактичною цінністю є приморські райони степової зони, де
оптимально поєднані риси степового і приморського кліматів. З червня по жовтень
тут можлива таласотерапія. Для розвитку курортного будівництва важливо, що
кількість сонячних днів у літній період в степовій зоні досить стійка.
Осінь за
режимом погоди близька до літа і також сприятлива для відпочинку і лікування.
Лише в кінці жовтня починається період затяжних дощів, з'являються погоди з
переходом температури повітря через 0°С. Варіації погодного режиму окремих
років в осінній період більш виражені, ніж літом.
Зона
середземноморського клімату характерна, наприклад, для Південного Берегу
Криму і Чорноморського побережжя Кавказу.
Південне
положення зони, багата субтропічна рослинність, незамерзаюче море, захищеність
горами від холодних потоків повітря створюють можливість широкого використання
цих районів для курортного лікування. Значний приплив сонячного тепла,
обумовлений високим полуденним стоянням сонця і великою кількістю годин
сонячного сяйва (до 2400 на рік), тривалий період сильної біологічної
активності сонячних променів (6-6,5 місяця) дозволяють проводити геліотерапію
майже цілодобово. Антициклональні форми циркуляції переважають над циклональними
(230 і 135 днів).
Зима м'яка,
помірно хмарна, із середніми температурами найхолоднішого місяця 1-4°С,
починається в середині грудня. Найчастіше погода безморозна та із заморозками
(25 днів у січні). Підсилення циклональної діяльності і загострення фронтів під
впливом рельєфу місцевості сприяє збільшенню опадів. Переважаючий напрям вітру
північний, північно-східний і східний.
Погодний режим
зими сильно мінливий. М'яка зима дозволяє широко проводити кліматолікування,
переважно аеротерапію у вигляді прогулянок і верандного лікування. У зв'язку з
великою мінливістю погоди і сильними вітрами необхідне суворе дозування
процедур, а також прогнозування і профілактика метеопатичних реакцій.
Безморозний
період починається в кінці березня і продовжується 250-300 днів. У квітні
формується стійкий погодний режим з переважанням сонячних помірно вологих погод
і стає можливим проведення активних видів кліматолікування - сонячних і
повітряних ванн. Літо дуже тепле, сонячне, помірно сухе (середньомісячна
температура липня 23°С), починається в середині квітня або в березні.
Сприятливим фактором для тепловідчуття людини в теплий період року є бризи.
Мінливість погодного режиму і метеорологічних елементів літом найменша в році,
навіть у порівнянні з іншими регіонами. Подібний режим погоди з дещо нижчим
рівнем температур зберігається до початку листопада. Велика кількість сонячного
тепла, стійкість погоди, помірні температури і вологість повітря дозволяють
широко здійснювати всі види кліматолікування. Купальний сезон триває 110-120
днів.
При
направленні на курорти цієї зони в осінній період необхідно мати на увазі
можливість різкого контрасту погодних умов при поверненні хворих і рекреантів в
райони помірних і північних широт. Це ускладнює процеси реакліматизації і
приводять до різкого прояву негативних клімате- і метеопатичних реакцій, а
також простудних захворювань.
Зона
субтропіків. Завдяки географічному положенню зона відчуває вплив
циркуляційних процесів помірних і тропічних широт.
М'яка і волога
зима із середньомісячними температурами січня 4-6°С триває з початку грудня до
кінця лютого. На формування погоди, в основному, впливають антициклони різного
походження, чому сприяє положення району на північній периферії субтропічної
зони підвищеного тиску. Суттєво також впливають середземноморські циклони.
Вказані синоптичні процеси зумовлюють переважання різних типів безморозної
погоди: 60% днів хмарної і дощової, решта днів - сонячної. Кількість годин
сонячного сяйва в січні досягає 100-120, тобто 35-45% від можливого. Зима є найбільш
дощовим сезоном року (120-250
мм на місяць). Стійкий сніговий покрив не утворюється.
Велике різноманіття погод свідчить про мінливість погодного режиму.
Максимальною в році є і мінливість метеорологічних елементів, однак завдяки
вираженим рисам приморського клімату різкі зміни трапляються рідко. М'яка зима
дозволяє використовувати цей період для кліматолікування, особливо прогулянки і
верандні форми. При наявності спеціальних павільйонів можна проводити сонячні і
повітряні ванни. Контраст погодного режиму в порівнянні з іншими кліматичними
зонами ускладнює реакліматизацію хворих при поверненні їх після
кліматолікування.
Весна триває з
початку березня до кінця квітня і проходить в умовах сильної біологічної
активності сонячної радіації. Розвивається антициклональна малохмарна погода, в
окремі дні спекотна і суха. Рідко можливі хмарні і дощові погоди, а також
заморозки. Безморозний період встановлюється в середині березня і триває
260-280 днів. Однак зростання температур навесні сповільнене через охолоджуючий
вплив моря, у зв'язку з чим весна холодніша, ніж осінь. Погодний режим стійкий.
Переважають прохолодні умови тепловідчуття людини. Для організації
кліматолікування необхідна наявність корегуючих засобів.
Літо
характеризується великою кількістю тепла, середньомісячна температура липня
22-24°С. Починається воно в першій половині травня. Основна відмінність
літнього періоду вологих субтропіків - велика кількість та інтенсивність опадів
(600-1200 мм
за весь період при 200 мм
за окремі дні). Протягом 6-8 днів на місяць можливі грози. В липні-серпні
відносна вологість досягає 80%, абсолютна - 23 мбар, що в поєднанні з високими
температурами повітря сприяє формуванню дуже спекотної і дуже вологої погоди -
10-20 днів за місяць. Для помірно вологих субтропіків також характерне дуже
тепле, але засушливе літо. Опадів випадає близько 120 мм . Відносна вологість
біля 40%. Літо характеризується стійким погодним режимом і незначною мінливістю
метеорологічних елементів. Швидкості вітру мінімальні (1-3 м/с), що служить негативним
фактором при проведенні кліматотерапії в спекотні, сонячні дні. Літо можна
вважати відносно сприятливим періодом для перебування в цій зоні мешканців
інших кліматичних регіонів. Необхідно враховувати, що у вологих субтропіках
досить часто виникають умови задухи, які можуть значно знижувати ефективність
лікування і відпочинку. Фактором ризику тут є також значна біологічна
активність сонячної радіації, тому можливе перегрівання організму. їх слід
корегувати, переносячи сонячні ванни на ранкові години і в надводні аеросолярії
із згладженим термічним режимом.
Осінь в даній
зоні, так як і в районах із середньоморським типом клімату, за всіма
медико-кліматичними показниками сприятлива для лікування і відпочинку. Однак
тут ще в більшій мірі зберігається імовірність ускладнення реакліматизації при
поверненні в райони північних і помірних широт.
Пустелі
- зони з вкрай засушливим кліматом, характеризуються великою кількістю
сонячного тепла (2800-3000 годин сонячного сяйва на рік), що визначає їх
особливу роль для курортного лікування хворих на нирки. На більшій території
відмічається сильна біологічна активність УФ-радіації і теплий період року.
Річна кількість опадів - 75-150
мм .
Зима в
північних районах зони досить холодна для даних широт, 100 днів у році лежить
стійкий сніговий покрив висотою до 20 см . В південних районах переважають погоди
безморозні і з переходом температур через 0°С. Опади бувають переважно у
вигляді дощу, сніговий покрив не утворюється. Погодний режим всюди мінливий.
Весна
характеризується активізацією циклонічної діяльності і розвитком фронтальних
процесів, що обумовлює постійне чергування коротких періодів холоду і тепла з
температурами повітря від 30 до -10°С. Кількість опадів максимальна за рік,
часто проходять грози.
Літо дуже
спекотне, сонячне і сухе, починається на початку квітня - в середині травня,
закінчується в кінці вересня - середині жовтня. Денні температури повітря
досягають 45°С з невеликою відносною вологістю. Погодний режим дуже стійкий.
Для осені також характерні стійкі періоди сонячної теплої погоди.
2.2.3 Рекреаційна оцінка водних ресурсів
В реалізації
заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення, не можна
обмежуватись діяльністю тільки медичних закладів. Необхідний широкий комплекс
заходів, які б охоплювали практично всі сторони діяльності сучасної людини. В
цьому зв'язку великого значення набуває організація повноцінного і ефективного
відпочинку населення, який розглядається як активна діяльність з профілактики,
відновлення і підтримки необхідного рівня фізичного і психічного здоров'я.
В організації
відпочинку особлива роль належить водним об'єктам. Можливість займатися
різноманітними видами спорту, мікрокліматичний комфорт, естетична дія берегових
мальовничих ландшафтів, зміна вражень - все це, діючи в комплексі, сприяє тому,
що водойми цілком можна вважати природними лікувальницями. Ось чому більша
частина рекреаційних закладів і майже всі заклади короткочасного відпочинку
населення розміщуються або безпосередньо на берегах водойм, або поблизу них.
Для правильної
оцінки ситуацій, що виникли в районах масового рекреаційного водокористування,
розробки і обґрунтування рішень з його оптимізації дуже важливо враховувати, що
водні рекреації - неоднозначне поняття. Воно включає в себе різні види
відпочинку і спорту, які суттєво відрізняються сезонами максимального розвитку,
вимогами до природних і антропогенних факторів, дією на навколишнє середовище.
Про це наочно свідчить вже сам перелік найбільш масових видів рекреаційних
занять на водоймах: купання, рибальство (з судна, з берега, з льоду),
відпочинок на парусних і веслових суднах, відпочинок з використанням моторного
малолітражного флоту, воднолижний спорт, туризм, підводне полювання, полювання
на водоплавну здобич. Різноманітність водних видів відпочинку і спорту вимагає
диференційованого підходу до вирішення питань рекреаційного водовикористання як
для різноманітних типів водних об'єктів (річка, озеро, водосховище, море), так
і в межах кожного досить великого водного об'єкта.
Річки, озера і
озерця не можуть повністю задовольнити попит на відпочинок біля води, оскільки
багато з них, особливо невеликі, сильно забруднені і маловодні. Озера часто
віддалені від великих міст і промислових центрів або розміщенні в місцях,
важкодоступних для масового відвідування рекреантів. Багаточисельні озерця
мають, в основному, місцеве рекреаційне значення.
В цих умовах
особливо велике значення для розвитку рекреації мають водосховища, які є
істотним, а в деяких місцях і єдиним водним рекреаційним ресурсом.
Найпопулярніші
у населення водні рекреації, пов'язані з морськими купаннями. Однак, як показує
досвід багаторічних комплексних фізіотерапевтичних спостережень, відпочинок
біля моря в спекотні літні місяці корисний далеко не всім, а в основному
практично здоровим людям молодого і середнього віку.
Людям з
порушеним здоров'ям, особливо літнім, краще відпочивати в умовах звичного для
них клімату. Це, звичайно, зрозуміло, однак попит на відпочинок біля моря поки
що перевищує пропозицію.
Вимоги
рекреації до стану навколишнього середовища різноманітні, оскільки на характер
рекреаційного використання акваторій і берегових зон особливо впливає
сукупність природних і антропогенних факторів. Географічне положення, параметри
водних об'єктів, їх гідрологічний, гідрофізикохімічний і гідробіологічний
режими, економічна і транспортна освоєність території, склад учасників
водогосподарського комплексу на крупних і середніх водних об'єктах, об'єм скиду
стічних вод, характер і масштаби забруднення оточуючого середовища, а також
інші фактори визначають рекреаційну придатність і цінність акваторій в цілому
або окремих ділянок.
Одним з
основних природних факторів, який визначає рекреаційну придатність і цінність
водних об'єктів, є розміщення їх в тій чи іншій природно-кліматичній зоні.
Географічне положення, обумовлюючи природно-кліматичні умови, в значній мірі
визначає набір рекреаційних занять на даному водному об'єкті і разом з тим
обмежує у часі ті чи інші види відпочинку і спорту. Масштаби розвитку більшості
літніх видів спорту на водоймах в значній мірі залежать від температури води і
повітря. Нижньою межею температури води рекреаційних водойм прийнято вважати
+17°С, в основному це стосується купання, водних лиж і деяких інших видів
відпочинку. Тому період, придатний для рекреаційного водокористування,
визначається датами переходу температури води через цю критичну точку.
Врахування
кліматичних факторів (температури і вологості повітря, атмосферного тиску,
кількості сонячних днів) має дуже важливе значення при розміщенні
лікувально-оздоровчих закладів кліматотерапевтичного профілю.
Типи
ландшафтів у берегових зонах належать до числа найважливіших природних
факторів, які визначають рекреаційну цінність акваторій. Значно підвищує
рекреаційну цінність водних об'єктів наявність на їх берегах лісів, оскільки
вони створюють комфортніші умови для відпочинку, захисту від вітру та
інтенсивної сонячної радіації, а також сприятливо впливають на
психофізіологічний стан людини. Так, наприклад, в помірних широтах сухі соснові
бори і березово-соснові ліси на побережжі є найкомфортнішими і привабливими для
відпочинку.
Рибогосподарський
потенціал водних об'єктів суттєво впливає на масштаби їх рекреаційного
використання, оскільки любительська риболовля є одним з наймасовіших видів
водних рекреацій. Тому важливо, щоб гідрологічний і гідрохімічний режими водойм
були оптимальними для відновлення рибних ресурсів.
Значний вплив
на масштаби рекреаційного використання водних об'єктів мають такі фактори, як
транспортне освоєння і доступність водойм. Для короткочасного відпочинку без
ночівлі межею транспортної доступності вважається 60-70 кілометрів (тобто
не більше 2 годин їзди на транспорті). Для короткочасного відпочинку з ночівлею
ця межа може бути збільшена до 3-4 годин, а для тривалого відпочинку - до 1-2
доби. Рекреаційна цінність водних об'єктів особливо зростає тоді, коли їх
берегова зона обладнана відповідним чином, тобто створена рекреаційна
інфраструктура - пляжі, суднові станції, причали, пункти харчування, лікування,
прокату, розваг, санітарно-технічне облаштування.
Якщо вести
мову про масштаби розвитку рекреації, слід пам'ятати і враховувати, що різні
види рекреаційної діяльності вимагають специфічних вимог до параметрів водойм і
берегової зони, а також до якості оточуючого середовища. Ці фактори можуть
відігравати основну, а іноді і вирішальну роль при визначенні рекреаційної
цінності акваторіально-територіальних комплексів. Наявні параметри акваторії і
берегової зони, які рекомендуються для оптимальних умов відпочинку, коливаються
в дуже широких межах.
Наприклад, у
США за різними нормами вважається, що на одне веслове судно необхідно мати від
0,4 до 2 гектарів
водної поверхні, на моторне і вітрильне судно - від 1,2 до 8, на водні лижі -
від 4 до 16 гектарів
акваторії. В різних країнах на одну людину, що купається, рекомендується від 5
до 23 квадратних метрів водної поверхні, від 20 до 46 квадратних метрів пляжу і
близько 300 квадратних метрів прибережної території.
На території
пляжу повинні виділятися наступні функціональні зони: відпочинку - 40-60%
загальної площі, обслуговування - 5-8%, спортивні - 10%, озеленення - 20-40%,
дитячого сектора - 5-7% і піших доріжок - 3-5%. Повніше уявлення про оптимальні
параметри акваторій, придатних для різних видів рекреаційних занять, можна
отримати з даних таблиці 1.3.
Ці дані показують, що параметри акваторій для тих чи інших видів змінюються в
досить широкому діапазоні.
Для
організації повноцінного та ефективного відпочинку населення велике значення
має якість природного середовища як в цілому, так і в окремих його елементів.
Оскільки переважна більшість літніх видів спорту пов'язана з використанням
акваторій, особливу увагу потрібно приділяти забезпеченню належної якості води.
Таблиця
1.3
Параметри акваторій для рекреаційного використання
|
Параметри
акваторій
|
Купа
ння
|
Веслові судна
|
Байдар-
ки і каное
|
Аккаде
мічна гребля
|
Стриб-
ки з трамп-
ліна
|
Водні лижі
|
Мотор
ний спорт
|
Пару
сний спорт
|
|
Площа (га), бажана
|
5
|
100-500
|
500
|
-
|
-
|
100-500
|
100-500
|
300-900
|
|
Площа мінімальна
|
-
|
1
|
30
|
-
|
-
|
-
|
30-50
|
50-100
|
|
Довжина (м), бажана
|
50
|
2200
|
2200-5000
|
2500-3000
|
-
|
1500
|
1600-15000
|
1850-
2500
|
|
Довжина мінімальна
|
25
|
1100-1200
|
1000-1100
|
-
|
-
|
-
|
750-1000
|
500
|
|
Ширина (м), бажана
|
25
|
90-100
|
900-2000
|
140-200
|
-
|
200
|
200-2000
|
200-2000
|
|
Ширина мінімальна
|
5-11
|
30-100
|
30-200
|
120
|
-
|
-
|
50-200
|
200
|
|
Глибина (м), бажана
|
1,4-1,8
|
2-3
|
2-5
|
3
|
5,8
|
-
|
3-5
|
1,2-2,0
|
|
Глибина мінімальна
|
0,5-0,6
|
0,75
|
0,75-1,50
|
2,5-3,0
|
5
|
-
|
1,5-2,0
|
1,0-1,2
|
Гігієнічні
нормативи регламентують якість води в зонах рекреації з органолептичних,
хімічних і бактеріологічних показників. Зокрема, нормами вимагається відсутність
на поверхні води плаваючих плівок, плям мінеральних масел і накопичень інших
домішок; сторонні запахи і присмаки води не повинні перевищувати двох балів;
забарвлення води не повинно вбачатися в стовпчику 10 сантиметрів .
Нормуються у воді також концентрація водневих іонів, розчинений кисень,
біохімічне споживання кисню, токсичні хімічні речовини і бактеріальне
забруднення.
Директивою
Європейської економічної ради встановлена тільки одна межа забруднення води
кишковими паличками в зоні пляжу - 5000 мікробних клітин в одному кубічному
дециметрі.
Особливо
небезпечне для здоров'я відпочиваючих бактеріальне забруднення води в районі
пляжу. Так, вивчення інфекційної захворюваності, пов'язаної з мікробним
насіванням води на морських пляжах, показало, що при купанні діти протягом дня
можуть поглинати близько 120 мл води, з якою в організм потрапляє до декількох
десятків ентеропатогенних бактерій - сальмонел.
Якість
природного середовища, а відповідно і масштаби рекреаційного використання
водних об'єктів в значній мірі залежать від дії на природні комплекси
різноманітних несприятливих антропогенних факторів. До них належать перш за все
випускання неочищених і недостатньо очищених стічних вод, забруднення водних
об'єктів стоками з невлаштованих територій промислового і
сільськогосподарського використання, забруднення атмосфери і шумове забруднення
оточуючого середовища. Частина територій берегових зон і акваторій втрачає своє
рекреаційне значення в зв'язку з відчуженням їх під санітарно-захисні і
охоронні зони, в яких природокористування різко обмежується або забороняється
зовсім. Вказані антропогенні дії обмежують рекреаційні можливості
акваторіальних природних комплексів і є небезпечними для здоров'я
відпочиваючих.
У зв'язку з
цим для більшості водних об'єктів рекреаційною цінністю є тільки частина їх
акваторій і побереж. Співвідношення придатних і непридатних для масового
рекреаційного освоєння прибережних акваторій і берегових зон різне для різних
типів водних об'єктів (річок, озер, водосховищ, морів) і становить в середньому
40-70% загальної протяжності берегової лінії. В районах крупних міських
агломерацій це співвідношення менше і становить звичайно 10-20%.
Тому оцінка
придатності їх природних комплексів для повноцінного і ефективного відпочинку
населення є важливим питанням рекреаційного використання водойм. У науковому
плані оцінка рекреаційного потенціалу водних об'єктів в основному пов'язана з
розробкою комплексних методів районування, класифікації та інвентаризації умов,
факторів і ресурсів.
В переважній більшості
наукових і проектних робіт, присвячених перспективному розвитку рекреації,
основну увагу звичайно приділяють достатності природних умов і ресурсів для
прогнозного рекреаційного попиту. Очевидно, не меншу увагу, враховуючи масштаби
сучасних рекреацій, слід приділяти і тому, як рекреаційна діяльність в цілому
та її різні види впливають на природне середовище. Для водної рекреації
врахування цього положення набуває принципового значення. Якщо одні автори
вважають, що зони відпочинку є тільки фактором ризику щодо забруднення водних
об'єктів, то інші відносять рекреацію до групи основних антропогенних факторів,
які негативно впливають на санітарний стан водойм.
Суперечливість
уявлень і суджень про масштаби негативної дії на якість оточуючого середовища пояснюється
рядом причин. З позицій раціонального природокористування і охорони водних
ресурсів слід розуміти діяльність населення, пов'язану з відпочинком, спортом і
туризмом на акваторії і побережжі водойм, яка суттєво (прямо чи побічно) не
впливає на якість води і водні екосистеми.
Пряма дія - це
безпосереднє забруднення води в результаті надходження мікрофлори з тіла
людини, витоки нафтопродуктів і вихлопні викиди від суднових моторів, внесення
корму для риби, накопичення відходів на льоді. Побічний вплив - погіршення
якості природних вод внаслідок кількісних і якісних змін поверхневого і
підземного стоку з територій рекреаційного водокористування. Слід зауважити, що
міра негативної дії масового відпочинку населення на оточуюче середовище в
значній мірі залежить від культури природокористування.
Особливо
негативно впливає на природні компоненти водойм масовий неорганізований
відпочинок. Це обумовлено:
- масштабністю
розвитку неорганізованого відпочинку. Так, за наявними оцінками, потік
коротко-часновідпочиваючих у 10 разів перевищує чисельність
триваловідпочиваючих;
- значною
концентрацією рекреантів на обмежених мальовничих ділянках побережжя з
надзвичайною перевантаженістю природних комплексів;
- підвищеною
епідемічною небезпекою для рекреантів через відсутність медичного
обслуговування і умов для організації водопостачання, харчування, дотримання
правил особистої гігієни, збору і знешкодження відходів;
-
безконтрольним і некерованим використанням акваторіально-територіальних
комплексів для різних видів відпочинку з більш вираженими забрудненням і
порушенням прибережного ландшафту в порівнянні із зонами організованої
рекреації;
- підвищеною
небезпекою забруднення водойм в місцях неорганізованого відпочинку патогенною
мікрофлорою та яйцями гельмінтів.
Окремі види
рекреації суттєво впливають на акваторіально-територіальні комплекси.
При купанні з
тіла людини змивається значна кількість різних мікробів - стафілококів,
стрептококів, сарцин, кишкових паличок і інших бактерій. За даними
бактеріологічних досліджень, протягом десятихвилинного купання людина
привносить у воду більше 3 мільярдів сапрофітних бактерій* та від 100 тисяч до
20 мільйонів кишкових паличок. Дослідження, проведені на ряді водойм,
показують, що в зонах пляжів бактерій у воді в 10-100 разів більше, ніж на
інших ділянках акваторій. Встановлена певна залежність рівня бактеріального
забруднення води від кількості людей, що купаються.
Крім
мікробного забруднення, кожна людина привносить у водойму в середньому 75
міліграмів загального фосфору і до 700 міліграмів загального азоту.
Наведені цифри
можуть здатися не дуже значними, однак необхідно мати на увазі, що азот і
фосфор є найважливішими біогенними елементами, невеликі концентрації яких,
порядку декількох десятків мільйонних часток грама на літр, визначають основні
умови (поряд з підігріванням води і швидкістю руху менше 0,2 метра на секунду)
масового розвитку синьо-зелених водоростей, тобто "цвітіння" води.
Одним з
поширених видів рекреації є відпочинок з використанням моторних суден. Від
одного судна за навігацію у воду поступає до 10 кілограмів
нафтопродуктів важких фракцій і значна кількість канцерогенних речовин.
Кількість забруднюючих речовин, які поступають у воду від судна в результаті
так званого підводного вихлопу, не постійна і залежить від потужності мотору,
типу всмоктуючого і вихлопного пристрою, оборотів двигуна і, звичайно ж, його
технічного стану.
Велику
небезпеку становлять канцерогенні викиди суднових моторів, перш за все
бенз(а)пірену. Експериментальне встановлено, що за одну годину роботи моторів
різних типів у воду поступає до 600 мікрограмів бенз(а)пірену, а за
навігаційний період - близько 80 міліграмів. Дослідження на ділянці водойми, де
розміщена база малолітражного флоту на 1500 суден, показали, що вміст
бенз(а)пірену в донних відкладах приблизно в 10 разів більший, ніж на
контрольній ділянці акваторії, віддаленій від бази. В пробах води відмічено
збільшення концентрації бенз(а)пірену в 4,5 раза.
Забруднення
водойм відбувається також і іншими речовинами, які поступають з вихлопними
газами від ПЛМ. За даними американських дослідників, при роботі двигунів
внутрішнього згорання в оточуюче середовище виділяється більше 100 різних
сполук. Експериментальне в США встановлено, що для збереження задовільної
кількості природних вод потрібно розведення продуктів вихлопу від ПЛМ, які
утворюються при згоранні 1 літру бензина, у співвідношенні 1:2 000 000.
Досить
популярним видом відпочинку на водоймах є любительська риболовля. За даними
анкетного опитування, протягом доби кожним рибалкою вноситься у воду в
середньому 300 грамів
так званої приманки (різні каші), за рік це склало більше 80 тонн різних
органічних речовин. Крім того, водойма забруднюється продуктами життєдіяльності
людського організму, що в сумі становить ще близько 8 тонн на рік речовин,
хлоридів, фосфатів, азоту амонійних солей.
Також існує
ряд досліджень оцінки змін грунтово-рослинного покриву в зонах інтенсивного
рекреаційного природокористування, де відбувається ущільнення ґрунту з
погіршенням його структури, зменшенням водо-, повітропроникності і корисної
життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, що приводить до зменшення
мікробіологічної активності ґрунту в 2-3 рази, а відповідно, і до порушення
процесів його самоочищення, які і так відбуваються досить повільно.
Особливо
негативно впливають на прибережний ландшафт автомобілі та мотоцикли. В місцях
відпочинку з використанням мототранспорту значно погіршуються деякі властивості
ґрунту: збільшується більш ніж на 10% його щільність, зменшується приблизно на
80% здатність до інфільтрації і на 16% - вологість. Використання автомототранспорту
в берегових зонах приводить також до забруднення повітря, ґрунтів і води
нафтопродуктами, свинцем і канцерогенними речовинами.
Необхідно
особливо підкреслити, що при існуючому рівні вкрай незадовільного облаштування
зон неорганізованого відпочинку склад поверхневого стоку з рекреаційних
територій і масштаби забруднення природних вод аналогічні складу і масштабам
впливу на якість води стоку з невлаштованих селітебних територій. Як відомо,
поверхневий стік з територій населених пунктів за своїм складом наближається до
господарсько-побутових стічних вод. Він має різкі коливання хімічного складу,
високу бактеріальну забрудненість і містить яйця гельмінтів, а масштаби
бактеріального забруднення природних вод поверхневими стоками з невлаштованих
селітебних територій співрозмірні з масштабами впливу на санітарний стан водних
об'єктів скидів неочищених господарсько-побутових стічних вод.
Вищесказане
показує всю різноманітність проблем взаємодії рекреації з оточуючим середовищем
і особливу складність регулювання цих взаємовідносин стосовно водних об'єктів і
перш за все якості водного середовища і стану екосистем.
2.2.4 Рекреаційна оцінка лісових ресурсів
Ліс як продукт
природи безперервно виробляє різноманітні сировинні ресурси. В наші дні ліс
розглядається не тільки як біологічна, біофізична, природна і кібернетична
система, але і як система економічна. Сировинне значення лісів як
екологоеко-номічної системи може бути поділене на чотири взаємопов'язані між
собою і зовнішнім середовищем обов'язкові компоненти:
- ресурси
деревини, до яких належить стовбурна деревина та інші потенційні продукти
деревного походження (гілки, деревна зелень, кора та ін.);
- ресурси
недеревного рослинного походження, що включають в себе гриби, ягоди, плоди,
лікарську і технічну сировину, кормові ресурси та ін.;
- ресурси
тваринного походження - птахи, звірі, комахи;
- специфічні
матеріальні ресурси неречовинного походження, під якими розуміють рекреаційну
(оздоровчу) цінність лісів, їх ґрунтозахисну, водоохоронну, полезахисну роль тощо.
Оскільки
рекреаційні функції можуть частково виконувати ліси різних категорій, то
передбачається така класифікація лісів:
- ліси
рекреаційного призначення - власне рекреаційні ліси, рекреаційні ліси в
національних природних парках і ландшафтних заказниках;
- ліси, які
частково виконують рекреаційні функції -водоохоронні, грунтоохоронні, захисні,
експлуатаційні.
Власне
рекреаційні ліси - це особлива категорія земель лісового фонду, на якій функція
рекреаційного лісокористування є основною: парки, лісопарки, зелені зони міст.
Важливою якісною ознакою паркових рекреаційних лісів є їх готовність до
масового відпочинку, що досягається відповідним пристосуванням території,
досить густою та витривалою стежково-дорожньою мережею, використанням малих
форм архітектури. Якісною ознакою лісопаркових територій є переважання
індивідуального відпочинку і максимальний комфорт.
Особливе місце
займають природно-заповідні території та об'єкти. Це заповідники і заказники
різних форм та напрямів заповідання, національні природні парки, дендропарки,
цінні природні об'єкти, пам'ятки природи місцевого значення, пам'ятки
садово-паркової культури. Рекреаційна діяльність тут допускається тільки в тих
місцях і в тому обсязі, який гарантує збереження цінних природних комплексів.
Ліси
згідно з їх корисною дією поділяють на функціональні групи. Рекреаційна роль
лісів тісно пов'язана з їх абіотичними і біотичними факторами
Вплив
лісу на абіотичні фактори середовища проявляється в наступних властивостях
лісів:
а) клімато-покращувальних (вплив на
вітровий і температурний режими, сонячну радіацію, виділення кисню, поглинання
вуглекислого газу, іонізацію повітря та ін.);
б) водоохоронних (вплив на вологість
повітря, регулювання режиму водозбору, водостоку, покращення якості води);
в) захисних (полезахисних, ґрунтозахисних,
шумозахисних, пиле- і газозахисних).
Кліматопокращуючі
функції лісу. Вплив на вітровий режим. Суттєвий трансформуючий вплив лісу
на вітер залежить від просторового розміщення насаджень, їх будови, віку,
повноти та інших показників. Встановлено, що під прикриттям деревостоїв
середньомісячна швидкість вітру зменшується в 3-8, а річна - в 5 разів у
порівнянні з відкритою місцевістю. Найменша швидкість вітру в порівнянні з
відкритою місцевістю спостерігається в ялинкових, кедрових, соснових і листяних
деревостанах.
В
міських умовах на вітровий режим суттєво впливають зелені насадження, знижуючи
швидкість вітру в 2-3 рази.
Вплив
лісу на сонячну радіацію. Сонячна радіація - джерело енергії для
фотосинтезу, в процесі якого вона "консервується" зеленими рослинами.
Приблизно тільки 0,1% енергії, яку отримує Земля від Сонця, зв'язується в
процесі фотосинтезу, причому лісові біогеоценози в цьому процесі найбільш
продуктивні.
Ліси і зелені насадження суттєво
трансформують сонячну радіацію (пряму і розсіяну). Встановлено, що кількість і
якість променевої енергії, яка проникла під покрівлю, залежить від складу і
віку насаджень, їх зімкнутості, ажурності крон, умов проростання, фенологічного
стану дерев та інших факторів.
Зниження
сонячної радіації в залежності від біометричних показників деревостану
коливається у великих межах. Наприклад, пряма і розсіяна радіація в сосновому
насадженні складає 45%, в листяному - 30%, в ялинковому -25%. Штучні насадження
в міських посадках також значно знижують сонячну радіацію.
Пом'якшення радіаційного режиму лісами і
зеленими насадженнями в спекотні дні літа сприяють підвищенню комфортності
відпочинку.
Вплив
лісу на температурний режим повітря і ґрунтів. Лісові біогеоценози суттєво
впливають на температурний режим повітря і ґрунтів. Різні за складом і
структурою насадження по-різному трансформують кліматичні ресурси тепла,
створюють під покрівлею лісу свої мікрокліматичні умови. В зимовий період
різниця між температурою повітря в лісі і на полі невелика. Вона зростає весною
і досягає максимуму в спекотні дні літа. Наприклад, в окремі роки в лісі
мінімальна температура повітря була на 3-4° вища, а максимальна на 4-6 нижча,
ніж на відкритій ділянці.
Говорячи про вплив лісових фітоценозів на
температурний режим ґрунтів, слід відмітити їх термоізоляційний вплив. Між
температурою ґрунтів і лісистістю є велика залежність, яка проявляється також і
в промерзанні ґрунтів. В степовій зоні (лісистість 5-6%) глибина промерзання
ґрунтів досягає 180см, в лісостеповій (лісистість 18%) - 120см, а в лісовій -
50-70 см .
Глибоке промерзання ґрунтів негативно впливає на вологонакопичення.
Зелені
насадження активно впливають на температурний режим міст. Встановлено, що
температура повітря літом серед внутріквартальних зелених насаджень на 7-10°С,
а в однорядних вуличних посадках на 2°С нижча, ніж на вулицях і площах, а також
у дворах будинків. Температура ґрунту у внутріквартальних насадженнях на
17-24°С, а в однорядних вуличних посадках на 6-10°С нижча, ніж на неозеленених
територіях міста.
Виділення лісом кисню і поглинання
вуглекислого газу. Ця
функція лісу розглядається як санітарно-гігієнічне явище.
Більше
60% кисню постачається рослинністю суші, де ліс є головним її компонентом. В
теплі сонячні дні літа 1 га
лісу, поглинаючи 220-280 кг
вуглекислого газу, виділяє 150-220
кг кисню, достатнього для дихання 40-50 людей. При
утворенні 1 т органічної маси виділяється в середньому 1,3-1,5 т кисню.
Найбільшу кількість кисню виділяють
середньовікові насадження (від ЗО до 60-80 років). Соснові насадження І класу
бонітету з повнотою 0,8 виділяють в рік 10,9т/га кисню, березові -10,8, осикові
- 9,7 т/га.
На
основі даних потреб людини в кисні при диханні розроблені норми зелених зон
міст. З врахуванням споживання кисню 165кг/люд. (за 150 днів) і 400 кг/люд. (за
365 днів) встановлені мінімальна і оптимальна норми насаджень на людину, що
дорівнюють при II класі бонітету відповідно 0,05-0,06 і 0,12-0,15га.
Вплив
лісу на іонний режим повітря. Ступінь іонізації характеризується кількістю
позитивних і негативних, легких і важких іонів в 1 см3 повітря. В природних
умовах спостерігається невелика перевага позитивних іонів над негативними, а
важких - над легкими. їх відношення (коефіцієнт уніполярності) для нижніх шарів
атмосфери складає 1,1-1,2.
Для
визначення гігієнічного ефекту іонізації особливого значення набуває
концентрація легких позитивних і негативних іонів у повітрі. Чим менший
коефіцієнт уніполярності, тим чистішим і сприятливішим у гігієнічному
відношенні вважається повітря.
Середня
кількість легких іонів в міському повітрі значно нижча, ніж у заміському. У
промислових містах, в багатолюдних приміщеннях їх концентрація коливається в
межах 100-500, а іноді сягає десятка іонів у 1 см3. За містом вона вища в 2-3
рази і більше. Вважається, що 25 легких негативних іонів в 1 см3 повітря
-мінімальна межа.
Дуже
характерним для іонізації атмосфери в містах є переважання важких іонів над
легкими. Концентрація легких іонів в соснових лісах в два рази вища, ніж в
листяних, а коефіцієнт уніполярності завжди менший одиниці (0,7-1,0), а в
листяних лісах - більший одиниці. На безлісих полянах концентрація легких іонів
в середньому в 2-2,5 рази менша, ніж у лісі, а коефіцієнт уніполярності значно
більший за одиницю.
На іонізацію повітря в лісі впливають
смолисті та ароматичні речовини, які виділяються деревними рослинами в процесі
їх життєдіяльності. Іонізація повітря - одна з причин сприятливого впливу лісів
на самопочуття людини. Лікувальні властивості іонізованого повітря
використовують при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, бронхіальній астмі,
легеневому туберкульозі, безсонні, перевтомі та ін.
Водоохоронні функції лісу різноманітні. Вони впливають на випадання
і переміщення рідких і твердих атмосферних опадів, на вологість, покращують
водорегулюючу роль, якість води та ін.
Вплив лісу на атмосферні опади і вологість
повітря може відбуватися
в кількох напрямах:
а) збільшення кількості вертикальних
опадів, що випадають над лісом і суміжних ділянках;
б) утворення конденсаційних осадів;
в) затримка кронами і деяке перехоплення
рідких опадів;
г) перехоплення і перерозподіл твердих
опадів.
На основі даних багатьох метеорологічних
станцій встановлено, що із збільшенням лісистості території кількість
вертикальних опадів, що випадають, збільшується як по сезонах, так і протягом
року. Із збільшенням лісистості на 10% кількість опадів зростає в
середньому на 2%.
Вологість
повітря як екологічний фактор має велике значення для всього живого. Вона
сильно змінюється в добовому, сезонному і річному циклах погоди. Ліс має суттєвий
вплив на вологість повітря в теплий період року. В зимовий час і в літні
холодні хмарні дні різниця у вологості повітря на відкритих ділянках і в лісі
невелика.
Внаслідок ослабленого турбулентного обміну
повітря, знижених температур під покрівлею лісу, а також за рахунок постійного
надходження вологи від випаровування і транспірації вологість повітря в лісі
звичайно вища, ніж на відкритих ділянках, на 2-10%. Різниця температур
залежить від будови насаджень, їх повноти, складу, стану природи, радіаційної
ситуації. В спекотні дні літа пом'якшена під покрівлею лісу сонячна радіація і
підвищена вологість повітря сприяють комфортності відпочинку.
Вплив
лісу на вологість ґрунтів. Найважливішим фактором біологічної
продуктивності ґрунтів є їх вологість. Ліс серед всіх фітоценозів відіграє
важливу роль у водному балансі ґрунтів і як накопичувач, і як найбільший
споживач вологи. Загальновідомо, що лісові насадження витрачають набагато
більше води, ніж трав'яні ценози. Ступінь сухості ґрунтів в лісі залежить від
багатьох кліматичних факторів, від сезону року, а також від будови, складу,
повноти і віку деревостоїв. Поверхня ґрунту найбільше висушується там, де вона
зовсім відкрита і менше захищена лісом.
Вплив
лісу на гідрологічний режим річок. Ліс має водоохоронне .значення як
акумулятор вологи і розподільник водного балансу ґрунтів. Він суттєво впливає
на інфільтрацію води в ґрунт, на поверхневий стік, що сприяє поступовому
поступленню вологи в річки, підвищує їх водність в меженний період.
Встановлено
багатогранний вплив лісів на гідрологічні умови території, виявлено особливості
цієї дії різними за складом, структурою і віком насадженнями. Наприклад,
зменшення лісистості на 1 % у водозбірному басейні викликає скорочення
постійного стоку в річках на 2-2,5%. Це дає змогу з допомогою лісистості
регулювати гідрологічний режим річок і всієї місцевості.
Водоохоронна
роль лісів залежить від кліматичних умов, рельєфу, ґрунтів та інших
природних факторів, тому кожній природній зоні повинна бути властива своя
оптимальна лісистість.
Захисні функції лісу. Ґрунтозахисна роль
лісів. У процесі
господарської діяльності людини відбувається ерозія ґрунтів, що приводить до
втрат на тривалий час цінних для сільського і лісового господарств земель.
Розрізняють два типи ерозії ґрунтів - водну і вітрову. В свою чергу, водну
поділяють на поверхневу, або площинну, і лінійну, при якій відбувається глибоке
розмивання ґрунту і порід підстилки з утворенням ярів. Водна ерозія викликає
замулення озер і річок, знижує рівень ґрунтових вод, порушує нормальну роботу
гідротехнічних споруд. Тому в системі заходів по боротьбі з ерозією значна роль
відводиться системі полезахисних насаджень.
Пило-
і газозахисна роль лісів і зелених насаджень. Від чистоти повітря залежить
фізичний і духовний стан людини, її здоров'я. Ліси і зелені насадження
відіграють велику роль в поглинанні пилу, очищенні повітря від шкідливих газів.
Затримуючи тверді і газоподібні домішки, вони є своєрідним фільтром, особливо
для атмосфери міст і селищ. В 1м3 повітря деяких індустріальних міст може
міститися від 100 до 500 тис. частинок пилу і сажі, в лісі їх майже в 1000
разів менше. Гектар лісу здатен затримати від 32 до 68 т пилу.
Запиленість
повітря серед міських зелених насаджень в 2-3 рази менша, ніж на міських
вулицях і площах. Навіть невеликі ділянки насаджень здатні знизити запиленість
міського повітря в літній період на 30-40%.
Фільтруюча
роль зелених насаджень по відношенню до шкідливих газів пояснюється тим, що
частина їх поглинається листям рослин у процесі фотосинтезу. Деяка кількість
газів розсіюється кронами дерев у верхні шари атмосфери завдяки вертикальним і
горизонтальним повітряним потокам, які виникають у зв'язку з перепадом
температур повітря на відкритих ділянках і під покривом насаджень. Ці потоки
сприяють відведенню забрудненого повітря з територій, які примикають до
промислових підприємств і житлових кварталів.
Ліс
проявляє захисну функцію і в радіобіологічному відношенні. Завдяки здатності
зелених насаджень відділяти і частково поглинати продукти радіоактивного розпаду,
повітря в лісі, в порівнянні з навколишньою місцевістю, має меншу
радіоактивність.
Шумозахисна
роль лісів і зелених насаджень. Однією з важливих функцій лісів і зелених
насаджень є їх здатність знижувати рівень шуму. Крупні лісові масиви знижують шумовий
фон на 19-20 дБ.
Добре розвинуті деревні захисні насадження
шириною до 40-45м знижують рівень шуму від міського транспорту на 17-23дБ,
смуга шириною 30 м .
при рідкій посадці дерев - на 8-11 дБ, невеликі сквери і рідкі внутріквартальні
зелені насадження - на 4-7 дБ. При наявності трав'яного покриву в
кварталі шум на 6-11 дБ нижчий, ніж при його відсутності.
Вплив
лісу на біотичні фактори середовища. Ресурсоохоронні функції лісу. Говорячи
про вплив лісу на біотичні фактори середовища, слід перш за все виділити їх
ресурсоохоронні функції, оскільки лісові ландшафти є незамінимим зосередженням
життя багатьох рослин і тварин. Широке господарське використання лісів як
джерела деревини, використання недеревних рослинних ресурсів приводить до
глибоких змін лісового середовища, збіднення природної флори і фауни,
руйнування місць мешкання тварин і проростання рослин. Запобігти руйнуванню
лісових екосистем можна шляхом бережного їх використання, створення науково
обґрунтованої мережі заповідних територій.
Заповідними територіями вважають природні
об'єкти, вилучені із сфери господарського впливу, в межах яких досліджуються
різнобічні взаємовідносини між компонентами екосистем, стійкість і
продуктивність біогеоценозів, розробляються наукові основи оптимізації ландшафтів,
визначається система заходів з охорони природи. Вони є природною базою,
природною лабораторією для тривалих комплексних системних досліджень виробничих
сил природи. Разом з тим вони служать зосередженням генофонду живих істот.
Лікувально-оздоровчі
властивості лісу. Важливим фактором, що обумовлює лікувально-оздоровчі
функції лісів, є їх фітонцидність. Фітонциди - речовини, які
продукуються рослинами і мають бактерицидну, фунгіцидну і протистоцидну дію. Це
комплекс органічних сполук (твердих, рідких і газоподібних), які належать до
біологічно активних речовин. Фітонцидні властивості мають всі рослини. Ступінь
фітонцидності досягає максимуму у весняно-літні місяці, особливо в період
цвітіння і активного росту рослин, і знижується до осені, причому фітонцидна
активність молодих листків і хвої, як правило, вища, ніж старих. Серед деревних
рослин за своїми фітонцидними властивостями особливо виділяються хвойні дерева.
Другим важливим проявом сприятливого
санітарно-гігієнічного впливу лісу є стерилізуючи дія фітонцидів на мікрофлору
повітря. В лісовому повітрі міститься значно менше мікроорганізмів, ніж
у місті, житлових і промислових приміщеннях. В 1м3 міського повітря нараховують
в середньому 30-40 тис. бактерій та інших мікроорганізмів, лісового повітря -
від ЗО до 400, тобто в сотні разів менше. Навіть в повітрі міських парків
міститься в 200 разів менше бактерій, ніж у повітрі вулиць.
Естетичні
функції лісів. Ліс є невичерпним джерелом краси і разом з тим позитивно
впливає на естетику інших ландшафтів - природних, окультурених, урбанізованих.
Основу
красоти лісу становлять оптимальне співвідношення його різноманіття в просторі
і в часі, а також гармонія. Відносно монолітними первинними одиницями лісового
ландшафту є групи дерев, пейзажні групи можуть об'єднуватись в крупніші одиниці
-ділянки лісу. Естетичність лісу може оцінюватись за такими критеріями, як
склад і вік насаджень, вологість умов зростання, а для гірських умов
-експозиція і крутизна схилів.
Рекреаційні функції лісів
Короткий аналіз корисного впливу лісових
біогеоценозів на абіотичні і біотичні фактори середовища дає загальне уявлення
про їх велику роль у формуванні в лісах комфортних умов для рекреаційної
діяльності населення. Рекреаційну діяльність в лісах можна поділити на
організовану, що базується переважно на стаціонарних об'єктах, і
неорганізовану.
З врахуванням періодичності вільного часу
рекреацію поділяють на щоденну, щотижневу і щорічну. Відповідно формуються і
лісові рекреаційні системи: внутріміські (маленькі ліси, парки, сади, сквери) і
ближні приміські (парки і лісопарки, дендросади і ботанічні сади), які
забезпечують щоденне використання вільного часу після роботи; заміські -для
реалізації потреб в заміському відпочинку у вихідні дні (ліси зелених зон);
автономні стаціонарні системи, що використовуються в період відпусток і
канікул. В процесі лісоустрою приміських лісів використовується
функціональне зонування їх територій: паркова, лісопаркова, лісова. Основна
відмінність зон - різна інтенсивність відвідування.
За
функціональними особливостями рекреаційну діяльність в лісах можна поділити на
наступні види: лікувальну, оздоровчу, спортивну, туристичну, утилітарну,
пізнавальну. В залежності від виду вона може проходити організовано з
використанням стаціонарних закладів -санаторіїв, профілакторіїв, будинків
відпочинку, дачних та садових ділянок, спортивних і туристичних баз і
неорганізоване.
Дуже розповсюдженою є рекреаційно-оздоровча
діяльність. Вона охоплює всі вікові групи населення. Сприяє зниженню
нервових і фізичних втом, профілактиці захворювань, відновленню фізичного і
духовного потенціалу людини. Відбувається в парках, лісопарках, лісах зелених
зон, а також в приміських і інших лісах, що використовуються для відпочинку.
Базується на стаціонарних об'єктах відпочинку, а також може здійснюватись
неорганізоване. Рекреаційно-оздоровча діяльність тісно переплітається з іншими
видами відпочинку.
Рекреаційно-спортивна діяльність об'єднує заняття спортом, включаючи
спортивно-утилітарні види -мисливство, риболовлю, і здійснюється в лісах (водоохоронних
і експлуатаційних), в основному закріплених за мисливськими, риболовними і
лижно-спортивними базами.
Рекреаційно-туристична
діяльність пов'язана з подорожами і походами з метою активного відпочинку і
пізнання природи.
Рекреаційно-утилітарна діяльність - це поєднання відпочинку із збиранням
грибів, ягід, заняття садівництвом і городництвом на садово-дачних ділянках. Це
наймасовіший вид відпочинку. Організовано він відбувається на стаціонарних
об'єктах - ділянках колективних садів, неорганізоване - в приміських і інших
лісах в сезон збору ягід і грибів.
Рекреаційно-пізнавальна діяльність здійснюється в дендраріях, ботанічних
садах, інших цінних природних об'єктах, де людина може підвищити свій рівень
знань у сфері природничих наук і охорони природи.
З точки зору рекреаційного
лісовикористання найбільш важливими характеристиками є лісистість, породний
склад, бонітет, різноманітність ландшафтів, рослинного покриву, його ярусність,
фітонцидність, естетичність пейзажів, частота їх змінюваності, заболоченість
територій, рельєф, наявність грибних і ягідних місць, водойм, транспортна та
пішохідна доступність, наявність елементів рекреаційного благоустрою,
медико-географічні особливості району.
Лісові ресурси використовуються для
наступних основних занять:
- туризм і спорт - масовий пішохідний і
лижний туризм, види лижного спорту, автотуризм, кінний спорт, спортивне та
ліцензійне мисливство, спортивне орієнтування, радіо орієнтування;
- загальнооздоровчий відпочинок пішохідні
прогулянки, спортивні ігри, пікнік, лижні прогулянки;
- любительські промисли - збір грибів,
ягід, лікарських рослин, колекцій лісових порід;
- лікування кліматичне, фітолікування,
відтворення фізичних і моральних сил шляхом споглядання естетичних пейзажів
(відеорекреація).
2.3 Рекреаційна оцінка історико-культурних
туристичних ресурсів
Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це
пам'ятки історії і культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне
значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній
діяльності. До складу ІКТР входять пам'ятки історії, архітектури, мистецтва,
етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості.
Досвід багатьох країн світу засвідчує, що
історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні
ресурси і впливати на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики
такі доходи найбільші в СІЛА, Іспанії, Франції, Італії, Великобританії,
Австрії. Пам'ятки історії та культури у вищезгаданих країнах узяті під охорону,
добре впорядковані і постійно реставруються, що дозволяє вміло використовувати
їх на. ринку туристичних послуг,
У нашій державі історико-культурні об'єкти
практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не
включена у туристичні маршрути, що приводить до їх використання в обмежених
масштабах. Все це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який, за
прикладом зарубіжних країн, при належній рекламі може давати значний
економічний і соціальний ефект.
В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток
історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре
збереженими ансамблями - центральна частина Львова (наприкінці 1998 р. Львів
увійшов до списку найцінніших в історико-культурному відношенні міст світу),
Київ із спорудами доби Київської Русі, місто Жовква (Львівська область),
Кам'янець-Подільський, який за кількістю пам'яток архітектури займає третє
місце після Львова і Києва. Визначні пам'ятки архітектури знаходяться у
Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Хусті та багатьох інших
містах України. Високу історичну пізнавальну цінність мають руїни Херсонеса і
Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.
Чимало в Україні монастирських комплексів, які є
центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів та інших пам'яток історії та
культури, які не віднесені до туристичних ресурсів, або мало використовуються з
метою активізації і опинилися поза межами активного туристичного процесу в
Україні.
Пам'ятки історії та культури можуть бути предметом
вивчення багатьма науковими дисциплінами. У більшості випадків під ними
розуміють окремі споруди, предмети, пам'ятні місця, пов'язані з історичними
подіями, витвори матеріальної і духовної культури, які мають історичну,
наукову, художню або якусь іншу культурну цінність. На наш погляд,
історико-культурні пам'ятки, що входять і можуть увійти до складу туристичних
ресурсів, необхідно розглядати не просто як окремі об'єкти з певною історичною
або культурною цінністю, а як поєднання відповідних видів ІКТР, що мають високу
атрактивність, можуть відігравати важливу роль у формуванні світогляду народу і
в сукупності формувати історико-культурний туристичний потенціал поселення,
місцевості, регіону.
Пам'ятки історії та культури в Україні розміщені
дуже нерівномірно. Основна їх кількість припадає на Київську, Хмельницьку,
Вінницьку, Чернігівську, Сумську області та Республіку Крим. Однак кількісний
показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їх пізнавальної цінності і
привабливості, а також про їх придатність для організації пізнавальних
рекреаційних занять або включення у відповідні туристичні маршрути.
У зв'язку з тим пропонується оцінювати рекреаційну
значимість території за щільністю пам'яток історії та культури на 100 км2
площі. При цьому пропонується визначати щільність пам'яток найвищого класу
(загальнонаціонального і міжнародного значення). За базову основу приймаються
показники в Україні, де щільність всіх фіксованих пам'яток складає 7,9 одиниць
на 100 км2, пам'яток загальнонаціонального значення - 0,7 і
відповідно по Львівській області - 18 і 1,8. Виходячи з таких даних,
пропонується оцінювати одним балом території, де ці показники складають менше
7,9, двома балами - 8-18 і трьома - понад 18 од./100 км2. Зрозуміло,
що такий підхід може використовуватись для оцінки ІКТР великих регіонів, а не
для визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення, чи
навіть окремого адміністративного району.
Існує підхід, який для оцінки пізнавальної
цінності включав такі ознаки: рівень організації об'єктів для показу і місцезнаходження
туриста по відношенню до об'єкта огляду. За рівнем організації
історико-культурні об'єкти в такому випадку поділяються на спеціально
підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцем знаходження суб'єкта до
об'єкту огляду - на інтер'єрні і екстер'єрні історико-культурні об'єкти. Такі
термінологічні звороти, а також поняття про необхідний час огляду
історико-культурних об'єктів взято до уваги автором при розробці оціночних шкал
запропонованої бальної системи оцінок ІКТР.
Бальна система оцінок на практиці застосовується
досить широко. Особливо у тих випадках, коли будь-яке явище не піддається
точному виміру, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді,
коли немає потреби в точному вимірі явища.
Сутність бального підходу оцінки
історико-культурних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на
подальшій структуризації видових компонентів у відповідності з
історико-культурною важливістю явищ, що їх характеризують і часу, необхідного .
для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають
спеціалісти-експерти. Чим більше часу необхідно для пізнання об'єкту, тим вища
пізнавальна цінність, а це значить, що вищий оціночний бал йому присвоюється.
Найбільш складним і відповідальним завданням
виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було
знайти певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій
методиці подається 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п'яти
підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників,
які оцінюються за п'ятибальною шкалою.
Пам'ятки історії, які виділені окремим блоком,
виступають важливими об'єктами огляду на туристичних маршрутах, екскурсіях,
подорожах. Вони вважаються цінним джерелом інформації, фактором формування
національної самосвідомості українського суспільства. В таких умовах дуже
важливо якнайповніше визначити рівень привабливості усіх компонентів ІКТР.
Оцінка археологічних об'єктів, як залишків
матеріальної культури, життя та діяльності людей у вигляді окремих старовинних
предметів або комплексів, що відкриті завдяки археологічним розкопкам,
зводиться до визначення рівня їх привабливості, пізнавальної цінності. Остання
більше відповідає можливості уявного відтворення відвідувачем історичної епохи,
чи окремої події, що пов'язані з ними.
Так, стоянка, що оцінена у запропонованій шкалі
двома балами, для пересічного туриста виглядатиме як неукріплене давнє
поселення з малопотужним культурним шаром, позбавлене довготривких споруд.
Тоді, як городища (оцінені в чотири і п'ять балів) вважаються поселеннями, що
укріплені одним або кількома земляними, деревоземляними, глинобитними,
кам'яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, де для його пізнання
значно більше необхідно потратити часу.
Пам'ятки, пов'язані з історичними подіями,
національно-визвольними змаганнями, війнами, бойовими та культурними
традиціями" (2 група), включають дуже широкий спектр історико-культурних
об'єктів: від пам'ятних місць, що оцінюються одним балом, до групи пам'яток (меморіальні
музеї, парки, споруди, дошки і т.п.), що справляють враження на глядачів
завдяки художньо-естетичним якостям, або оригінальністю зовнішніх форм,
оцінюються найвищим балом у п'ятиступеневій системі оцінок пізнавальної
значимості.
Третя підгрупа, що включає "Пам'ятники
учасникам історичних -подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам
історії та культури" (3 група). За логічною схемою оцінки остання дуже
нагадує попередню підгруп}' пам'яток історії та культури. Лише за одним винятком:
тут беруться до уваги пам'ятники учасникам історичних подій, діячам історії та
культури.
Найвищим балом оцінено показник групи пам'ятників,
що мають високу архітектурно-мистецьку цінність.
Важливою складовою ІКТР вважаються архітектурні
пам'ятки, які за своїм типологічним різноманіттям якісно відрізняються від
інших блоків і становлять вагому частку у багатій культурній спадщині України.
Серед архітектурних об'єктів загальновизначними є пам'ятки оборонного
будівництва (4 група), особливо ті, що добре збереглися. Зокрема, замки,
фортеці, монастирські комплекси, яких в Україні нараховується понад дві сотні.
В полі зору туристичного сприймання можуть бути частково збережені елементи
оборонних укріплень, які мають дуже широке поширення в Україні і вимагають
копіткого спеціального дослідження. Виходячи з цього, у нашій шкалі оцінок
взято до уваги такий важливий показник цінності як стан фізичного збереження
пам'яток оборонного будівництва.
Не менш привабливими пам'ятками архітектури є
сакральні споруди- 5 група (церкви, костели, синагоги тощо). Тут важливим
показником цінностей виступає не стільки вік пам'яток архітектури, як стильові
ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту.
Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах.
Пам'ятки народної архітектури (6 група), до яких
відносять житлово-господарські будівлі, часто використовуються в туристичній
справі. Своєю оригінальністю, вишуканістю форм та надзвичайною привабливістю
вони урізноманітнюють архітектурний ландшафт довкілля. Традиційно народне
будівництво дійшло до нас у численних пам'ятках дерев'яної архітектури, що
переважно локалізується у сільській місцевості.
Таблиця 1.4
Бальна шкала оцінок історико-культурних
туристичних ресурсів
|
№
|
Групи і підгрупи об'єктів
|
бали
|
|
1. Археологічні об'єкти
|
||
|
1.1
|
Території первісного заселення
|
1
|
|
1.2
|
Стоянки, поселення
|
2
|
|
1.3
|
Кургани
|
3
|
|
1.4
|
Древні городища (прості)
|
4
|
|
1.5
|
Древні городища - складні (з декількома
лініями оборони, дитинцем і довколишнім містом)
|
5
|
|
2. Меморіальні пам'ятки, пов'язані з
історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами і бойовими
та культурними традиціями
|
||
|
2.1
|
Пам'ятні місця, пов'язані з історичними
подіями, національно-визвольними змаганнями, бойовими традиціями, що
підтверджуються історичними джерелами
|
1
|
|
2.2
|
Окремі пам'ятки, меморіальні дошки,
пам'ятні знаки простих форм
|
2
|
|
2.3
|
Окремі пам'ятки, меморіальні дошки, що
мають високу мистецьку цінність
|
3
|
|
2.4
|
Групи пам'яток, меморіальні, парки,
споруди, дошки, пам'ятні знаки простих форм
|
4
|
|
2.5
|
Група пам'яток, меморіальні музеї,
парки, споруди та пам'ятні знаки, що мають високу мистецьку цінність
|
5
|
|
3. Пам'ятники та пам'ятні місця,
пов'язані з життям та творчістю діячів історії, культури
|
||
|
3.1
|
Пам'ятні місця, пов'язані з учасниками
історичних подій національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та
культури, що підтверджуються історичними джерелами
|
1
|
|
3.2
|
Окремі пам'ятники учасникам історичних
подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури
спрощені (з обмеженою інформацією)
|
2
|
|
3.3
|
Окремі пам'ятники учасникам історичних
подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що
мають високу мистецьку цінність
|
3
|
|
3.4
|
Групи пам'ятників учасникам історичних
подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури
простих форм (з обмеженою інформацією)
|
4
|
|
3.5
|
Групи пам'ятників учасникам історичних
подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури, що
мають високу мистецьку цінність
|
5
|
|
4. Пам'ятники оборонного будівництва
(земляні, або муровані укріплення, замки із бастіонними укріпленнями,
монастирі, найновіші фортифікаційні споруди ХІХ-ХХ сторіч)
|
||
|
4.1
|
Частково збереженні елементи оборонних
споруд
|
1
|
|
4.2
|
Середньої збереженості елементи
оборонних будівель або окремих архітектурних комплексів
|
2
|
|
4.3
|
Повністю збережені елементи, або окремі
комплекси пам'яток оборонного будівництва
|
3
|
|
4.4
|
Реставровані пам'ятки оборонного
будівництва без музейної експозиції
|
4
|
|
4.5
|
Добре збережені і оновлені пам'ятки
оборонного будівництва з музейною експозицією
|
5
|
|
5. Сакральні споруди (церкви, костели,
синагоги тощо)
|
||
|
5.1
|
Фрагменти культових споруд
|
1
|
|
5.2
|
Окремі культові різностильові споруди
|
2
|
|
5.3
|
Комплекс культових різностильових споруд
|
3
|
|
5.4
|
Окремі культові стильові споруди
|
4
|
|
5.5
|
Комплекс культових стильових споруд
|
5
|
|
6. Пам'ятки народної архітектури
(поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев'яні церкви і т.п.).
|
||
|
6.1
|
Окремі будівлі з елементами народної
архітектури
|
1
|
|
6.2
|
Окремі будівлі, що є пам'ятниками
народної архітектури
|
2
|
|
6.3
|
Церкви, садиби, що є пам'ятниками
народної архітектури
|
3
|
|
6.4
|
Окремі вулиці, або групи будівель, що є
пам'ятниками народної архітектури
|
4
|
|
6.5
|
Поселення, що визнані як пам'ятники
народної архітектури, або спеціально зведені (музеї під відкритим небом)
|
5
|
продовження
табл. 1.4
|
№
|
Групи і підгрупи об'єктів
|
бали
|
|
|
7. Громадські споруди (народні школи,
народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.
|
|||
|
7.1
|
Частково збережені елементи громадських
споруд
|
1
|
|
|
7.2
|
Середньої збереженості елементи
громадських споруд
|
2
|
|
|
7.3
|
Повної збереженості елементи громадських
споруд
|
3
|
|
|
7.4
|
Реставровані пам'ятки громадських споруд
|
4
|
|
|
7.5
|
Добре збереженні пам'ятки громадських
споруд.
|
5
|
|
|
8. Палацово-паркові ансамблі
|
|||
|
8.1
|
Окремі залишки палацово-паркових
ансамблів
|
1
|
|
|
8.2
|
Окремі фрагменти палацово-паркових
ансамблів
|
2
|
|
|
8.3
|
Впорядковані фрагменти палацово-паркових
ансамблів
|
3
|
|
|
8.4
|
Добре збережеш палацово-паркові ансамблі
|
4
|
|
|
8.5
|
Добре збереженні і впорядковані
палацово-паркові ансамблі
|
5
|
|
|
9. Сучасні пам'ятки архітектури
|
|||
|
9.1
|
Окремі пам'ятки архітектури, що
збудовані з використанням сучасних будівельних матеріалів, технологій,
композиційних вирішень
|
3
|
|
|
9.2
|
Окремі сучасні пам'ятки архітектури, що
зведені з використанням найновіших технічних засобів
|
4
|
|
|
9.3
|
Група сучасних пам'яток архітектури, що
зведені з використанням найновіших технічних засобів.
|
5
|
|
|
10. Професійні художні промисли
|
|||
|
10.1
|
Наявність музейних експозицій, що
побудовані на базі зібраних зразків професійних народних майстрів
|
3
|
|
|
10.2
|
Наявність окремих майстрів з експозицією
власних творів
|
4
|
|
|
10.3
|
Наявність декількох професійних майстрів
та музейних експозицій, складених із художніх творів професійних майстрів
|
5
|
|
|
11. Народні художні промисли (ткацтво,
килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка,
гончарство тощо).
|
|||
|
11.1
|
Наявність музейних експозицій, що
побудовані па основі зібраних зразків народних умільців
|
3
|
|
|
11.2
|
Наявність окремих народних умільців з
експозицією власних творів
|
4
|
|
|
11.3
|
Наявність декількох народних умільців та
музейних експозицій, складених із художніх творів народних умільців
|
5
|
|
|
12. Пам'ятки матеріальної культури
|
|||
|
12.1
|
Індивідуальні музейні експозиції
|
3
|
|
|
12.2
|
Відомчі музеї пам'яток матеріальної
культури
|
4
|
|
|
12.3
|
Етнографічні музеї, музеї народної
архітектури і побуту
|
5
|
|
|
13. Пам'ятки фольклору
|
|||
|
13.1
|
Наявність окремих традицій, що
збереглися у родинному і громадському побуті
|
5
|
|
|
13.2
|
Поширення окремих жанрів, або видів
фольклору
|
4
|
|
|
13.3
|
Наявність різножанрового та
різновидового складу фольклору
|
5
|
|
Найбільш популярним видом народної архітектури є
традиційне житло, зокрема хата. Це затишна, білена зовні і всередині будівля,
крита соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу.
Серед господарських споруд, які можуть бути
пам'ятками народної . архітектури, зустрічаються клуні, де обмолочували збіжжя;
хліви, де утримували худобу; комори, де зберігали запаси зерна, вжиткові речі
тощо. Такі споруди найбільш поширені у середній і південній частині України.
Найоригінальнішим і найбільш привабливим видом
народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви, які вважаються шедеврами
світової архітектури, а також дзвіниці, каплиці і навіть плебанії (місце
проживання церковнослужителів).
У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної
архітектури взято до уваги широкий діапазон їх наявності і рівня привабливості
- від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються 1
балом, до групи будівель і навіть цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим
небом, яким присвоєно найвищий оціночний бал.
Громадські споруди (7 група), переважно житлові,
до яких відносяться народні школи, народні доми, корчми, а також господарські
виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції тощо)
можуть мати практичне застосування і до сьогодні. У більшості випадків вони
вважаються досить привабливими об'єктами туристичного огляду. Відповідно до
сказаного, найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.
Палацово-паркові ансамблі (8 група) є вагомою
частиною архітектурної спадщини України. Вони мають досить обширну мережу
старовинних палаців, парків і виділяються не лише історико-культурною
значимістю. Адже чимало з них безпосередньо використовуються з рекреаційною
метою.
Із втратою оборонного значення замків (середина
XVIII ст.) різко розширюється географія палацового будівництва. Вони
забудовуються за межами міст-фортець, досить повсюдно і дуже часто у сільській
місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягнуло у XIX
ст.
Цікаво відзначити, що в Україні таке будівництво
було важливим елементом росту багатьох поселень, центрами формування систем
розселень.
У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових
ансамблів за основу при визначені величини балу береться рівень їх збереження
та стан впорядкованості.
Оцінка сучасних пам'яток архітектури (9 група),
куди можуть входиги окремі житлові, виробничі, культурні, освітянські,
спортивні та інші споруди або їх групи, зводиться до рівня використання
найновіших технічних засобів у будівництві та стан їх атрактивності в сучасному
архітектурно-ландшафтному середовищі.
Великою популярністю серед туристів користуються
вироби народних майстрів. Найбільш повно вони представлені в експозиціях
музеїв, які часто відвідують відпочиваючі. Разом із тим туристи дуже
зацікавлені у придбанні художніх виробів ручного виготовлення.
У шкалі оцінок "Професійні художні
промисли" (10 група) і "Народні художні промисли" (11 група)
первинними показниками виступають як кількість професійних майстрів і народних
умільців, що мають експозиції власних творів, так і наявність музейних
експозицій, що складені з художніх творів професійних майстрів, або з творів
народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.
Значний вплив на підвищення
туристично-пізнавальної аттрак-тивності поселення, району має наявність та
рівень зосередження етнографічних пам'яток (12 група).
Український народ володіє колосальним духовним
потенціалом, який зосереджений в традшгшній культурі, зокрема в матеріальній.
Особливо це видно у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України
населення справіку займалось не лише обробітком землі, а й тваринництвом,
допоміжними заняттями і промислами). Праця на землі вимагала певних знарядь
(для оранки, збору зернових і т.п.), технологій її обробітку, догляду за
культурами і зберігання врожаю.
Пам'ятки матеріальної культури, які найкраще
представлені у експозиціях етнографічних музеїв, музеїв народної архітектури і
побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями
присвоєно найвищий бал - "5"), відображають не лише матеріальний процес,
а й абстрагують такі елементи хліборобства як культ землі, магія слова, магія
предмету. Тобто у цілісній системі народно-градиційної культури будь-яка речова
пам'ятка є органічною єдністю матеріального і духовного.
Серед ІКТР окремим блоком виділяються пам'ятки
фольклору (13 група). Саме слово "фольклор" перекладається з інших
мов як народна мудрість, усна творчість.
Український фольклор складається з віршового і
прозового підрозділів. Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза
об'єднує такі жанри усної творчості як казки, легенди, перекази, усні
оповідання, анекдоти.
Поширення окремих видів або жанрів фольклору
створює привабливий фон для території. Так, календарні обрядові пісні дуже
пов'язані з трудовою діяльністю людини і вони обов'язково виконуються,
наприклад, під час свят першого вигону худоби на полонину в рекреаційному
регіоні Карпат; не менш цікавими є календарні пісні новорічного циклу - колядки
і щедрівки, які хоч і мають повсюдний характер, але найурочистішими вони виконуються
в Карпатах під час Новорічно-Різдв'яних карнавалів, фольклорних фестивалів
тощо.
Якщо поетичний фольклор найкраще виражається через
пісенну творчість, то проза знаходить собі місце у розповідях екскурсоводів про
гуманістичні принципи життя, людські чесноти населення туристичного краю. Так,
перекази, як жанр прозового фольклору, часто використовується в екскурсійній
інформації про Хмельницького, Мазепу, Залізняка, Довбуша, невідомого партизана
і т.п.
У наш час не в однаковій мірі збереглися жанрові
види фольклору. Так, у Карпатах найбільш поширені обрядові народні пісні,
коломийки, казки легенди; на Наддніпрянщині - історична, особливо козацька
пісня, а на Лівобережній Україні - дума. Врахування певних регіональних
особливостей фольклорної традиції у туристичній діяльності ніскільки не вплине
на якесь політичне розчленування народу, а, навпаки, посилить поетичну
виразність, а разом із нею культурно-пізнавальну привабливість конкретної
території.
Комментариев нет:
Добавлять новые комментарии запрещено.